Історично-релігійне підґрунтя[ред. • ред. код]
Войовничий імператор Клавдій нібито вважав, що сім'я заважає солдатам воювати за імперію і видав едикт, яким забороняв воїнам одружуватися. Валентин, попри цей указ, продовжував таємно вінчати всіх охочих. За це його заарештували й ув'язнили під охороною офіцера, прийма́чка якого була сліпою. Священик оздоровив її, а опісля навернув на християнство батька й цілу родину. Довідавшись про це, імператор наказав відтяти йому голову, що й сталося 14 лютого.За легендою, християнський священик Валентин жив за часів імператора Клавдія II Готського (III ст. від Р. Х.) й поруч з основним покликанням займався природничими науками та медициною.
Але щонайменше троє святих Валентинів були римськими мучениками. Один був священиком і лікарем у Римі, другий — єпископом у Терні (Італія), третій жив у Єгипті приблизно у 100–153 роках. Останній був одним із кандидатів на пост римськогоєпископа (тобто Папи), у своїх проповідях звеличував цінності шлюбу як втілення християнської любові. Про обставини його смерті і про місце поховання практично нічого невідомо.[1]
Римський Валентин загинув 269 року (часи імператора Клавдія II), тернійський — 197-го. Обидва були поховані на одному цвинтарі (поблизу сучасних воріт Порта дель Пополо у Римі, які тепер часто називають «воротами Святого Валентина»). Останки першого Валентина (римського священика і лікаря) згодом зберігалися в одній із церков Рима. 1836 року Папа Римський Григорій XVI передав останки церкві в Дубліні, де вони зберігаються досі. Останки другого Валентина нині перебувають у базиліці Святого Валентина в Терні — місті, де він колись був пастирем.[2]

